Мурка, Берегиня Хортиці

Далеко-далеко, на острові Хортиця, де вітер співає свої найдавніші пісні, а трави шепочуть секрети землі, жила чарівна кішка на ім'я Мурка. Вона не була звичайною кішкою. Її очі сяяли, як зелені самоцвіти, шерсть була кольору стиглого колосся, а на вушку красувалася квітка, що ніколи не в'яла. Мурка була Берегинею Хортиці, і її стихією був вітер.

Її суперсили були незвичайними. По-перше, вона могла контролювати рослини. Коли Мурка муркотіла, квіти розпускалися, дерева тяглися до сонця, а трави виростали густішими та зеленішими. Вона могла змусити яблуні плодоносити взимку, а лісові ягоди – дозрівати миттєво. По-друге, Мурка розуміла котячу мову. Всі кішки острова, від найменшого кошеняти до найстарішого кота, знали, що можуть прийти до неї зі своїми бідами, і вона завжди їх вислухає та допоможе. А ще, вона співала. Її спів був схожий на шелест листя, на дзюрчання струмка, на подих вітру – він заспокоював, лікував і наповнював серця радістю.

Одного разу, на Хортицю насувалася страшна буря. Вітер, зазвичай її друг, став лютим і нестримним. Він ламав гілки дерев, здіймав хвилі на Дніпрі, загрожуючи знищити все живе. Старійшини острова, мудрі дуби та вікові верби, зашелестіли тривожно.

"Мурко, наша Берегине!" – прошелестів найстаріший дуб. – "Буря надто сильна. Вона несе руйнування!"

Мурка вибігла на вершину пагорба. Вітер бив її в шерсть, але вона стояла непохитно. Вона заплющила очі, вдихнула повітря, сповнене силою бурі, і почала співати. Її спів був тихим спочатку, але поступово він набирав сили, переплітаючись із гуркотом грому. Вона співала пісню вітру, але не ту, що несе руйнування, а ту, що приносить оновлення.

Її голос, чистий і дзвінкий, проник крізь рев стихії. Рослини навколо почали прислухатися. Трави пригнулися, але не зламалися, а дерева, відчувши заклик, напружили свої стовбури, готуючись витримати натиск. Мурка простягнула лапу, і легенький вітерець, послухавшись її, почав обережно розганяти найлютіші пориви бурі.

Вона співала про те, як вітер несе насіння, як він допомагає птахам летіти, як він розносить запахи квітів. Вона нагадувала бурі про її добру природу. Поступово, лють стихії почала вщухати. Вітер змінив свій тон, став більш лагідним, ніби вибачаючись. Хмари розійшлися, і крізь них прозирнуло сонце.

Коли буря минула, Мурка побачила, що Хортиця вціліла. Дерева стояли, трави зеленіли, а на березі лежали лише кілька гілочок. Мешканці острова, і люди, і тварини, вийшли з укриттів, дивуючись силі своєї маленької Берегині.

З того дня Мурку стали шанувати ще більше. Її суперсили, що поєднували в собі силу вітру, любов до рослин і глибоке розуміння мови всіх живих істот, робили її справжньою чарівницею Хортиці. І щоразу, коли на острів налітав сильний вітер, мешканці знали, що їхня Мурка, їхня чарівна кішка, завжди зможе приборкати стихію і захистити їхній дім.