Аманда – Берегиня Хортиці

Далеко-далеко, посеред могутнього Дніпра, розкинулась чарівна Хортиця – острів, оповитий легендами та сповнений дивовижної магії. Тут, серед вікових дубів та шепоту трав, жила Аманда – Берегиня землі, чиє серце билося в унісон із серцем острова. Її волосся, кольору стиглого колосся, сяяло на сонці, а очі, глибокі, як лісові озера, випромінювали мудрість та доброту. Аманда не володіла звичайними чарами. Її дар полягав у тому, що вона розуміла мову всіх живих істот – від найменшої комашки до найвеличнішого орла.

Одного разу, коли сонце вже хилилося до заходу, фарбуючи небо у багряні та золоті барви, до Аманди прилетів стривожений соловей. Його пісня, зазвичай дзвінка та радісна, сповнилася тривогою.
«Амандо, Берегине!» – щебетав пташок, важко дихаючи. – «На острові з'явилися темні сили! Вони несуть із собою холод і страх, знищують квіти та лякають звірів!»

Аманда уважно вислухала солов'я. Її обличчя сповнилося рішучості. Вона знала, що мусить захистити свій дім. Земля під її ногами наче ожила, подаючи їй сили. Аманда звернулася до лісу: «Вітри, принесіть мені звістку! Трави, розкрийте свої таємниці! Звірі, поділіться своєю мудрістю!»

І ліс відповів. Вітер приніс шепіт про дивних істот, що прибули з-за синіх гір, істот, які харчувалися світлом і радістю. Трави розповіли про зачаровані зілля, що могли б зупинити зло, а звірі – про приховані стежки та безпечні схованки.

Аманда, осяяна знанням, вирушила вглиб острова. Вона йшла, і земля під її ногами вистилалася м'яким мохом, а квіти розкривалися, вітаючи її. Вона зустріла білочку, яка тремтіла від страху.
«Не бійся, мала», – лагідно промовила Аманда. – «Я тут, щоб захистити тебе».
Білочка, відчувши тепло її рук, зацвірінькала: «Вони йдуть звідти, з-за Великого Каменю! Вони забирають усе живе!»

Аманда підійшла до Великого Каменю. Навколо нього панувала моторошна тиша. Дерева стояли похилі, а земля була сірою і безживною. І тоді вона побачила їх – тіні, що вилися, наче змії, поглинаючи останні промені сонця. Це були чарівники темряви, які хотіли поневолити Хортицю.

Аманда відчула, як земля під нею починає пульсувати. Вона підняла руки, і з-поміж її пальців виросли міцні корені, що обвилися навколо тіней. Тіні зашипіли, намагаючись вирватися, але коріння були невблаганні. Аманда звернулася до духів землі: «Земле, матінко моя, подай мені сили! Не дозволь темряві поглинути твою красу!»

З глибин землі піднялася могутня сила. Вона пронизала коріння, надаючи їм незламної міцності. Тіні, позбавлені своєї магічної суті, почали танути, перетворюючись на сірий пил. Коли остання тінь розвіялася, на острові знову запанувала тиша, але вже не моторошна, а спокійна і мирна.

Земля під ногами Аманди ожила. Квіти розквітли з новою силою, дерева випросталися, а повітря наповнилося співом птахів. Аманда, втомлена, але щаслива, відчула, як її серце наповнюється радістю. Вона знала, що поки вона тут, Хортиця буде в безпеці. Адже вона – Аманда, Берегиня землі, яка розуміє мову всього живого і завжди готова захистити свій дім.