Пригоди ведмедика Данька та чарівної хмаринки

У густому лісі, де дерева сягали до самого неба, жив собі ведмедик на ім'я Данько. Він був незвичайним ведмедиком, бо найбільше на світі любив гуляти по м'якій, зеленій траві, присідати, відчуваючи її ніжність під лапками, і спостерігати за хмаринками, що пливли по блакитному небу.

Одного сонячного ранку, коли Данько, як завжди, насолоджувався прогулянкою, він помітив дивну хмаринку. Вона була не схожа на інші – не біла і пухнаста, а невелика, синя, з кумедними візерунками, що нагадували хвилі. Хмаринка повільно спускалася до землі, ніби запрошуючи Данька до гри.

"Привіт, маленька хмаринко!" – радісно вигукнув ведмедик.
"Привіт, Данько!" – пролунав ніжний голосочок. – "Я – Хмаринка-Пустунка, і я знаю, де заховані найсмачніші ягоди нашого лісу. Хочеш вирушити зі мною на пошуки?"

Очі Данька загорілися. Він обожнював ягоди! "Звичайно, хочу! Це буде справжня пригода!"

І ось, Данько та Хмаринка-Пустунка вирушили у подорож. Спочатку вони йшли густими заростями малини. Хмаринка летіла попереду, освітлюючи шлях своїм легким сяйвом, а Данько спритно пробирався крізь гілки, збираючи соковиті ягоди.

Далі їхній шлях проліг через барвисту галявину, де розквітали найрізноманітніші квіти. Данько присідав, вдихаючи їхній солодкий аромат, а Хмаринка-Пустунка танцювала навколо, залишаючи за собою легкий бриз. Раптом, з-за куща вискочив маленький, спритний зайчик.

"Ой, Данько! Я загубив свою улюблену морквинку! Ти її не бачив?" – запитав зайчик, тремтячи від хвилювання.

Данько, хоч і був зайнятий пошуками ягід, ніколи не відмовляв у допомозі. Він уважно озирнувся, а Хмаринка-Пустунка, яка бачила все зверху, тихенько підказала: "Данько, вона закотилася під той великий камінь!"

Ведмедик відразу ж кинувся до каменя і, відсунувши його, знайшов морквинку. Зайчик був неймовірно щасливий і подякував Данькові від щирого серця.

Продовжуючи свою мандрівку, вони дісталися до таємничої печери. З неї долинав дивний звук – ніби хтось грає на флейті. Данько, хоч і трохи боявся, але цікавість перемогла. Він несміливо зазирнув углиб печери, а Хмаринка-Пустунка, як завжди, була поруч, додаючи йому сміливості.

Всередині вони побачили маленького їжачка, який намагався витягти з вузької щілини свою улюблену флейту. Але щілина була надто вузькою, і їжачок не міг дістати свою іграшку.

"Не хвилюйся, їжачку! Ми тобі допоможемо!" – сказав Данько.

Він обережно просунув свою лапу в щілину і, обережно натиснувши, вивільнив флейту. Їжачок був дуже вдячний і запросив Данька та Хмаринку-Пустунку на чашку смачного чаю з лісових трав.

Поступово сонце почало хилитися до заходу. Данько відчув, що час повертатися додому. Він подякував Хмаринці-Пустунці за чудову пригоду та смачні ягоди.

"Дякую тобі, Хмаринко-Пустунко! Це була найкраща пригода в моєму житті!" – сказав Данько, обіймаючи свою нову подругу.

"І тобі дякую, Данько! Пам'ятай, що я завжди тут, на небі. Якщо захочеш ще пригод, просто подивися вгору!" – відповіла Хмаринка-Пустунка, піднімаючись в небо і перетворюючись на звичайну хмаринку.

Данько, щасливий і задоволений, попрямував додому, несучи в своїй кошику повній ягід. Він знав, що попереду на нього чекає ще багато дивовижних пригод, адже світ навколо такий великий і цікавий, а справжні друзі завжди готові допомогти. І, звісно, він ніколи не забуде свою маленьку, синю, чарівну Хмаринку-Пустунку.